Справа ісегахамовитих

терунець

japan-forward.com

Ну, добре, якщо стисло: перед самісенькім виїздом шкіл в напрямку Осаки, на міжнародну сумошну громадськість обрушилася приголомшлива новина: Ісегахама ояката (безприкладний йокодзуна Терунофуджі) звинувачується в акті насильництва по відношенню до свого… високорейтингового =учня= Хакунофуджі (як всі знають, перейменованого Хакуохо, а ще раніше знаного, як Очіай, все ще молодого і перспективного, відібраного самим Хакухою, тра-ляля).

Мізансцена була розгорнута на тлі пиятики зі спонсорами/пошановувачами, на якій були присутні неназвані грошовики та провідні борці, на чолі зі своїм шішьо Ісегахамою. Бухали-бухали, бухали-бухали, бухали-бухали. І тут… щось колишньому й. Терунофуджі не сподобалося — в словах чи діях Хакуно, господи, фуджі.

Ййй… тут починаються білі плями на протоколі. З’явилася на світ пляшка саке (повна чи порожня), якою і був (чи не був) здійснений енний акт. Але конкретно нічого не ясно. Бо акт насильства є (підтверджено відсутнім усе Хару-башьо на лікарняному Мідоріфуджі! Раптом ухопило кардіо… Раптом… [Емм.., насправді, то був здоровенький (9-6) Нішікіфуджі, так що — все огірком, яхууу!]), знаряддя злочину є, а куди воно було там встрр… цей… Фффф…. Вах. Одне слово.

Далі, Терун, прокинувшись вранці, першим ділом не поповз ковтати шипучі таблетки, а побіг і.. заложив себе у відповідний Комітет ЯАС. Як це, з повинною… Скостити строк. Ну, ви зрозуміли, поки інші свідки та жертва не потекли до органів.

Офіційно, 9-го квітня чекаємо на роз’яснення інциденту в деталях та вердикт Японської Асоціації Сумо щодо пана Т. він же пан І-а..

На момент початку березня, Комітет, попередньо розглянувши справу (на основі повної інформації?), тимчасово відсторонив Ісегахаму від виконання службових обов’язків. Й Терунофу дійсно в громадських місцях в Осаці не мерехтів. Чи був десь інде присутній, невідомо.

Хіба не дур… Ох. Таку потужну трагічно-хепіендну вагому біографію заплямувати на п’яну жопу! Це одне. А друге, не менш важне, будуть казати: а — монгол, що з них УСІХ візьмеш?! А раніше що казали: монгол, та ладно!, подивіться лише на нашого красеня Терунофуджі. Исполін хінкаку!

Проте, усі вболівальники досі гадки не мають, чому саме чудовий і чемний парубок Хакунофуджі попав під панську вожжу?

Сцена за тим столом, яку я одразу ж собі уявив, найкраще виписується в стилістиці життєописів макаренківських «педагогічних» рухів перших років рад. влади. Усіляка там «Путевка в жизнь», боротьба за комуну, виправлення важких підлітків, хто пам’ятає ту муру, той пам’ятає. А Хакуохо навіть типаж такий має. Колоритний. Ось вам експромтний етюд того, що могло тамъ бути. Увага! Сверхбольшая литература.

— А Хакуховский-та был луч-че, — хрипло пробурчал Черныш, взглянул исподлобья на Теруненко, хлестко, будто сплевывая макуху, выдохнул жгучую досаду и снова уткнулся в тарелку.
Сердце Алексея Ивановича облилось кровью и тревогой. Неужели он, направленный самой Партией на работу с трудными подростками, не сумеет приручить и завоевать уважение этих бывших беспризорников и хулиганов, по которым, если бы не его негасимый энтузиазм, если бы не его тяжелый бессонный труд, плакала бы колония и дальние дороги этапами в края вечной мерзлоты? Раненная на колчаковских фронтах рука учителя сама сжала округлую плоть бутылки… Нет, это не наш метод, кричало что-то прежнее, еще гимназическое в душе Алексея Ивановича, но тяготы первой пятилетки закалили его рыхлую интеллигентскую душу и укрепили сердце истинного большевика. Превозмогая привычную боль, он обрушил желтое стекло на кучерявую голову Черныша. Черныш вскрикнул и упал ничком. С колокольным перезвоном ринулась на пол и миска, и горелая пшенная каша рассыпалась как позолоченные бусинки по недвижному тщедушному тельцу бывшего форточника. В столовой воцарилась гнетущая тишина. Но жизненно важная дисциплина была восстановлена. «Авторитет учителя, — горько подумал Теруненко, — требует решительных мер».
— Заканчивайте завтрак, товарищи, — сухо и спокойно произнес Алексей Иванович. — Работа сегодня предстоит большая. Не забудьте убрать… Посуду.
Он повернулся и на негнущихся ногах покинул столовую. В коридоре Теруненко почувствовал дурноту, привалился к стене и, ощупью, словно по-пластунски в тылу врага, принялся продвигаться к двери своего кабинета. Упав на стул, он схватил ручку аппарата и крутанул.
— На проводе, — раздался в трубке глухой прокуренный бас Спесивцева.
— Товарищ председатель, — выдохнул Алексей Иванович, мысленно ослепнув от вспыхнувшего в его воспаленном мозгу образа бритой головы легендарного комбрига. — Пришлите людей. Соответственно… У нас тут… — горло Теруненко заполнила тяжелая огнедышащая лава, перехватив дыхание и сжав грудь учителя, — Несчастный случай.
На две секунды в трубке пропали все звуки, однако, тут же, словно никуда и не исчезало, возникло мощное уверенное дыхание уполномоченного:
— Вас понял. Ждите.
Расстегнув давящий ворот гимнастерки, Алексей Иванович впервые по-настоящему почувствовал, что не справился с возложенной на него задачей. Что дальше будет только хуже. Что исхода нет, и дело всей жизни, великая пролетарская педагогика, останется для него недоступной и непостижимой. И отправят его в архив, в нарукавниках бумажки перекладывать, вместо того, чтобы биться по локоть в крови каждый миг за светлые юные души, за великое будущее молодой республики!
Теруненко в отчаянном порыве рванул ящик стола, с громоподобным треском выломав замок. По полированной столешнице старинного графского гарнитура пошла трещина. Дрожащая ладонь учителя обожглась о ледяную рукоятку именного нагана. Все будет кончено сейчас. Но это поражение… Это небытие, ни памятников, ни школ его имени, ни проспектов, ни урны в кремлевской стене!
— А-алексей И-иваныч, Алексей Иваныч, — в дверях топтался рыжий Худоев, настолько бледный, что веснушки на его круглом лице казались угольной пылью. — Черныш… Он вроде живой еще…
«Живой, — молнией отозвалась душа Теруненко, — значит, поработаем!» Отпихнув трясущегося Худоева, он беркутом ринулся в коридор, в засыпанное золотыми яблоками будущее коммуны! «Площадь точно назовут, — пронеслось в голове Педагога, — может быть, даже город в родной губернии…»

Повесть «За сараем — амбар» полностью опубликована
в №№ с 3-го по 11-й журнала «Забой и обмолот» за 1967 год.

Уривок журнальної сторінки знайдений у літньому клозеті по вулиці 26-й Садовій, діл. №189.